Конотопська відьма. Квітка-Основ'яненко. (Укр. мова)

Смутний і невеселий сидів сотник Микита Забрьоха. Ще б пак: отримати гарбуза від дівчини, до якої так довго залицявся. Усе в ній чудове: і вродлива, і працьовита, і чесна хорунжівна Олена. От тільки сотника не любить. Та ще й має молодого гарного нареченого. Хитрий Забрьоха придумує звернутися до конотопської відьми Явдохи Зубихи. Вона має допомогти йому причарувати Олену. Втім відьми — норовливий народ: роблять не так, як їх просять, а так, як їм заманеться...
Також до видання увійшли п’єси «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», повість «Маруся».

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника відіграли помітну роль у розвитку української мови.

Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Украинскій Вестникъ» (1816-1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843-1844).

Народився у с. Основі (тепер у межах Харкова). Походив з козацько-старшинського роду. Здобув домашню освіту. У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував і головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду.

Родину Квіток часто відвідував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам’ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любить слухати легенди, повір’я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817-28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова.

Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838).

Квітка-Основ’яненко був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний в позастановій цінності особистості.

Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник», який видавав у 1816-17 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською і російською мовами.

Найкращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Твори Квітки-Основ'яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами.

Квітка-Основ'яненко має почесне ім'я «батька української прози». Його повісті, сюжети яких розгортаються поза соціальними конфліктами, з ідеально-побожними героями, є типовим зразком українського сентименталізму. Творчість Квітки-Основ'яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи.

Помер Григорій Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843 року після тяжкої хвороби у Харкові.