Доставляючи щастя. Від нуля до мільярда: історія створення видатної компанії з перших рук. Шей Тоні.

Про книгу

Про те, як Тоні Шей став бізнесменом, почавши дев'ять років з... ферми з розведення черв'яків. І про ті обставини, завдяки яким створена ним (кілька пізніше) компанія Zappos була в підсумку куплена Amazon за 1.2 мільярда доларів (а до того ж Шей продав ще один створений ним бізнес компанії Microsoft, теж за великі гроші).

Це одна з найвеселіших і най життєрадісніших ділових книг — завдяки письменницькому таланту автора, й одна з найзахопливіших і найкорисніших — завдяки його підприємницькому генію.

Десять причин прочитати цю книгу від Тоні Шей:

10. Ви хочете дізнатися, як менш ніж за десять років ми в Zappos пройшли шлях із нульових продажів до торгового обігу на мільярд доларів.

9. Ви хочете дізнатися про той шлях, який у підсумку привів мене до Zappos, і про заняття, які я попутно отримав.

8. Ви хочете дізнатися про помилки, які ми зробили в Zappos упродовж останніх десяти років, щоб ваша компанія змогла уникнути деяких із них.

7. Ви шукаєте правильне співвідношення багатства, роботи та щастя.

6. Ви хочете побудувати довгостроковий бізнес і міцний бренд.

5. Ви хочете зміцнити корпоративну культуру, яка зробить ваших працівників або колег щасливішими та приємнішими, що призведе до підвищення продуктивності.

4. Ви хочете поліпшити свої навички роботи з клієнтами, що зробить ваших клієнтів щасливішими та призведе до збільшення подорожей.

3. Ви хочете побудувати щось особливе.

2. Ви хочете знайти натхнення і щастя в роботі та в житті.

1. У вас скінчилися дрова для каміна. Ця книга створена для того, щоб запалювати вогонь. (Тут автор збрехав — рука на це не підніметься! - Прим. ред.)

Для кого ця книга

Для підприємців і менеджерів, які задумуються над тим, як зробити бізнес ще кращим.

Чому ми вирішили видати цю книгу

Тому що як ніколи впевнені, що вона принесе вам щастя:). Чудова книга!

«Фішка» книги

Восьме місце в списку бестселерів Amazon.com! І перше — у розділі «Бізнес і інвестиції» в номінаціях «Менеджмент», «Комунінгації» і «Обслуговування клієнтів»!

Від автора

В останній рік навчання в університеті я зрозумів, що зовсім забув про перспективи організації власного бізнесу, тому почав керувати Quincy House Grille, кафе на першому поверсі гуртожитку Quincy House. У корпусі жили приблизно трисот студентів, і кафе було місцем, де вечорами всі збираються, щоб пограти в настільний футбол або пінбол і взагалі розважитися наприкінці дня.

Ми працювали в кафе разом з одним із сусідів кімнатою, Санджаєм. Ми відповідали за розроблення меню та ценоутворення, замовлення продуктів, найманців, а іноді навіть самі готували.

У той час міські влади забороняли сіткам швидкого обслуговування відкривати свої точки поруч зі студентським містом, тому одного разу я вирішив з'їздити на метро в найближчий Макдоналдс. Там яволився з менеджером, і він продав мені сто заморожених тістечок і гамбургерів, які завантажив у таксі та привіз до гуртожитку. На кілька місяців це стало своїм щоденним обов'язком. Оскільки ніде більше в студентському містечку гамбургерів з Макдоналдсу не було, я міг брати за них три курси, при тому, що обходилися вони по одному.

Щодня їздити в Макдоналдс мені, зрештою, набридло, і я вирішив подивитися, а не краще буде перетворити наше кафе на піцерію. Виявляється, що продажу піц приносить дуже високий прибуток. Виготовлення великої піци обходиться менш ніж у два міні, а продати її можна за десять (і більше, з додатковими топінгами). Ще більше можна заробити, продаючи піцу по шматочках. Вивчивши ринок, я з'ясував, що інвестиції в печі для піци складуть дві тисячі доларів. Схоже, що ризик був виправданий, так що я глибоко вдихнув і на видиху виписав чек на цю суму.

Мені хотілося, щоб наше кафе стало місцем, де люди хотіли б «зависнути», тому я витратив безліч вечорів, записуючи на відеомагнітофон музичні кліпи з каналу MTV і натискаючи на паузи щоразу, коли починалася реклама, адже в той час автоматизувати цей процес було ще неможливо. Відеокліпи, що крутилися в фоновому режимі, зробили фурор, а в поєднанні з нашим пропонуванням піци привели до усунення виручки, порівнюючи з попереднім роком. Інвестиції у дві тисячі доларів окупилися за кілька місяців.

Завдяки піцерії я познайомився з Альфредом, який у підсумку став у Zappos фінансовим і виконавчим директором. Насправді він був своїм клієнтом номер один, кожен вечір він замовляйв у нас велику піцу «Пепероні».

Альфреда в університеті було два отвори: «Ущільнювач об'їдків» і «Монстр». Він отримав їх тому, що щоразу, коли ми йшли в ресторан (зазвичай людина десять, пізно ввечері, в те саме закопчене китайське містечко під назвою The Kong), все закінчувалося тим, що він буквально під'їв за всіма з їхніх тарілок. Я дорожив Бога за те, що не був одним із його сусідів і не ділив з ним одну ванну кімнату.

Так що для мене не було дивно те, що Альфред щовечора заходив до нас, щоб замовити цілу піцу «Пеппероні». Але іноді згодом він міг з'явитися ще раз і попросити ще одну велику «Пеппероні». Цього разу, пам'ятається, я говорив собі: «Вух ти, та цей хлопець не тупенький поїсти!».

Кілька років по тому я дізнався, що Альфред мав піцу наверх і продавав її по шматочках своїм сусідам по кімнаті. Mondys, тому ми в підсумку й найняли його в Zappos як фінансовий і виконавчий директор.

В підсумку виявилося, що хоча на піці я працював більше, ніж Альфред, у розрахунку на годину він, перепродаючи її, отримав приблизно вдесятеро більше, ніж я. (А ще він менше ризикував. Одного разу наше кафе стало мішенню пограбування, ми втратили дві тисячі доларів. Наприкінці року я з'ясував, що моя ефективна ставка становила приблизно два одиниці на годину).

Тоді я не знав, що наші стосунки, що ґрунтуються на піці, були зерном, яке проросло пізніше в зароблені разом багато мільйонів доларів.